Час прочитання: 1 хвилина
Давним-давно, коли мораль була проста,
Й історії передавались з вуст в вуста,
Поміж Карпат, де сплять гірські хребти,
Жили собі спокійно три брати.
Найстарший з них мав голос, наче злато,
Він міг і солов’їв переспівати.
Середній ж брат слова складав в вірші,
Вони всім припадали до душі.
Та наймолодший брат нічого не умів,
Він лежнем був і на печі сидів.
Та безталанним хлопа не назвеш -
В красі моменту він не бачив меж!
Коли до гір прийшла Купальська ніч,
То навіть лежень наш покинув піч!
На пошук папороті цвіту йшли брати -
Пригоди кращої в житті не віднайти!
Як нічка вже холодною була,
Молодший брат пішов до джерела.
Забрів юнак, здавалось, на край світу -
Де з лісу глибини палало світло.
Коли прийшов хлопак на світло це,
Його зустріло там сиве лице,
Бо в ніч, як папороть шукали браття,
Дідок-Чугайстер розпалив багаття.
“Я тут чекаю уже сотні літ,
Того, хто знайде папороті цвіт.
І лиш тому, хто вірить в магію моменту,
всміхнеться дивна ніч, - мовля легенда.
Та всі легенди брешуть, як одна,
Бо цвіту папороті попросту нема!
І доля цих легенд тебе спіткала,
А те, що ти шукаєш, зветься кава!”
Зірвав Чугайстер кавове зерно,
мов діаманти сяяло воно.
“Обсмаж його, звари його і пий -
дарує силу дивну цей напій!”
Як випив хлоп з братами цей нектар,
Відкрився їм усім прекрасний дар,
І у житті, що виглядає, наче зебра,
Настала біла смуга – час на себе!
Так із Карпат, що вищі є за хмари,
Відправилися в місто три Мольфари.
Й допоки серце б’ється в їхніх грудях,
Вони дарують
Щастя
Людям.